Інформація

ПСИХОЛОГ РАДИТЬ

Дитина раннього віку, яка вона?

«Дорослим належить піднестися до розуміння
« тонких істин дитинства»»
Януш Корчак

 На сучасному етапі розвитку знань про раннє дитинство підтвердилася ідея самоцінності перших років життя дитини як фундаменту формування її особистості. В цей період закладаються основи таких якостей, як компетентність, самостійність, впевненість творчість тощо.
Визначальними у розвитку особистості дитини є соціальні умови її життя, тобто спілкування, навчальний вплив, організація життя в цілому, вплив навколишнього середовища тощо.
   Дослідження підтверджують, що функції кори головного мозку не фіксовані спадково, вони розвиваються в результаті взаємодії організму з навколишнім середовищем. Особливо інтенсивно це відбувається в перші три роки. При цьому саме родинний вплив визначає рівень розвитку дитини.
   Отже , основними досягненнями раннього дитинства є :
- оволодіння прямою ходьбою, що робить дитину більш самостійною і створює умови для саморозвитку;
- розвиток предметної діяльності, відбувається лише за умови спілкування дитини з дорослим. На думку Д. Ельконіна, основними напрямами розвитку предметної дії дитини є:

  •  перехід від спільного з дорослим до самостійного її виконання. Наслідком цього є виокремлення дорослого як зразка дії, з яким малюк починає себе порівнювати;
  •  розвиток засобів і способів орієнтації дитини під час виконання предметної дії. Це сприяє оволодінню специфічними способами використання предмета, перенесенню дії з одного предмета на інший, з однієї ситуації на іншу, а загалом – до узагальнення дії і виникнення ігрової дії. Унаслідок цього соціальна ситуація розвитку розпадається, виникає предметне ставлення до дійсності, за якої дитина не лише дізнається про призначення, а й про функцію предметів, а також виникає особиста дія, усвідомлене «Я сам».

   Отже, предметна діяльність має вирішальний вплив на розвиток пізнавальних процесів і початкових форм мислення. У предметній діяльності (при переході від ручних операцій до знаряддєвих) відбувається зародження інтелектуальної діяльності – наочно-дійового мислення у найпростіших формах.
- оволодіння мовою у цей час відбувається особливо легко і вносить принципові зміни у поведінку дитини, психічні процеси (сприймання, мислення, та ін.). Якщо з якихось причин дитина до 3-х років не почала говорити, засвоєння мовлення відбуватиметься зі значними труднощами. Відхилення у психічному розвитку, які виникають через відсутність мовлення, вимагають надолуження.
  Динамічний розвиток мовлення у ранньому віці пов'язаний з предметною діяльністю дитини. На 2-му році життя у неї зростає інтерес до всього, що її оточує: вона хоче все побачити, пізнати, взяти в руки. Це бажання перевищує можливості дитини, і вона вимушена звертатися за допомогою до дорослого. Однак засобів спілкування, якими вона володіє (жести, міміка, окремі слова), вже недостатньо, щоб бути зрозумілою, задовольнити свою потребу в спілкуванні. Ця суперечність розв'язується завдяки виникненню нової форми спілкування – активного самостійного мовлення.
До 1,5 року мовлення дитини розвивається досить повільно. У цей період вона засвоює від З0-40 до 100 слів і вживає їх дуже рідко. Значно ініціативнішою дитина стає після того, як їй виповниться 1,5 року. Вона не лише вимагає називати предмети, а сама пробує вимовляти слова, якими ці предмети називають. Усе це помітно підвищує темп розвитку її мовлення: до кінця 2-го року життя вона використовує до 300 слів, 3-го – до 1500.
За правильного мовного виховання, коли дорослі вимагають чіткої вимови слів, виправляють її, мовлення швидко розвивається. Під впливом мовлення перебудовуються психічні процеси дитини.
   Найважливішим новоутворенням раннього дитинства є формування установки «Я сам», коли з'являється усвідомлення своєї особистості, виникають перші уявлення про себе. Цей перелом у свідомості проявляється у яскраво вираженому прагненні до самостійності , бажанні бути схожим на дорослих, наслідувати їх. 3-річна дитина вимагає поваги до себе, часто негативно реагує на надмірну опіку з боку батьків.
Діти намагаються реалізувати бажання стати дорослими негайно. Найяскравіше це бажання виявляється у прагненні до самостійності, протиставленні своїх бажань бажанням дорослих. Усе це втілюється у наполегливому «я хочу», «я сам». Якщо дорослий не змінить свого ставлення до дитини, не подбає про ділове співробітництво, а демонструватиме свою перевагу, це неминуче викличе негативну поведінку, характерну для кризи 3-х років.
Криза трьох років – зумовлена становленням самосвідомості дитини криза соціальних відносин, яка проявляється у негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі тощо.
Симптомами кризи 3-х років, за Л. Виготським, є:

  •  негативізм – прояви у поведінці дитини, під час яких вона не хоче чогось зробити тільки тому, що це запропонував хтось із дорослих (реакція не на зміст дії, а на пропозицію дорослих);
  •  впертість – наполягання на своїй вимозі не тому, що їй цього дуже хочеться, а тому, що вона цього вимагає;
  • норовистість – реакція дитини, спрямована проти встановлених для неї норм виховання, способу життя;
  • свавілля, примхливість – намагання діяти самостійно, на свій розсуд;
  • протест-бунт – поведінка дитини характеризується виявами протестів;
  • симптоми знецінювання, дискредитації дорослого – ігнорування пропозиції, прохання, оцінки дорослого;
  • прагнення до деспотизму – намагання виявляти необмежену владу щодо навколишніх;
  • ревнощі щодо молодших і старших, якщо у сім'ї ще є діти;
  • невротичні, психопатичні реакції – страхи, неспокійний сон, нічний енурез, різкі утруднення у мовленні тощо.

   Прояви впертості і негативізму спрямовані переважно проти дорослих, які постійно доглядають за дитиною, опікають її. Негативна форма поведінки рідко адресується іншим дорослим і ніколи не стосується однолітків. Особливості протікання цього періоду розвитку залежать від ставлення до дитини з боку дорослих. Намагання поводитись з нею, як і раніше, зумовлюють закріплення негативних ознак поведінки, збереження їх упродовж усього дошкільного дитинства. Тактовна поведінка дорослих, надання дитині самостійності пом'якшують прояви негативізму.
   Криза 3-х років – явище перехідне, а пов'язані з нею новоутворення: відокремлення себе від навколишніх, порівняння себе з іншими людьми – важливий етап у психічному розвитку дитини, який готує її до нового вікового періоду розвитку.

 

Дошкільний навчальний заклад №70 «НАСТУСЯ» м. Черкаси 2013-2018 р.